Не вигадуйте муки і драми,
Не видавлюйте з себе сліз.
Правді в очі дивіться прямо,
Не відводьте погляду вниз.

Не вимучуйте з себе сміху,
Коли серце стогне від мук,
Не благайте у долі лиха,
Коли щастя іде до рук.

Будьте схожі самі на себе -
Чи розумні, чи просто дурні.
Будьте чортом чи ангелом з небі,
Тільки не будьте штучні й смішні.

«Пилюгин еще пару секунд стоял, потом крепко плюнул, скинул прилипшую рубашку, майку и с криком: «Эх, бляха-муха»!— пустился в пляс. Под музыку Челентано он заделывал матросский танец «Яблочко». Его большое здоровое тело, стосковавшееся по свободе, подпрыгивало ввысь, отбивало чечетку, уходило вприсядку, а счастливая итальяночка маленькой правой ногой скользила вокруг, помахивая платочком и чем-то голубеньким».

Недавно вспоминал былые деньки, и Серёжу заодно. Был это примерно год назад, когда он в Киев с Иркой приехал. Ира ещё была в лёгкой обувке (сандали или туфельки открытые) — при том, что резко похолодало. Мы тогда вчетвером сидели у Серхио на кухне, он нас угощал чаем и бутербродами с джемом. Вкусный, собака, был джем. Абрикосовый.

А ещё на Rubber Soul'e все песни, окромя одной, короче трёх минут.

Останнім часом спілкування з друзями все більше походить на

«Нехай проблеми та незгоди не роблять вам в житті погоди».



І нєх*й шастать нехай вам щастить.

Скільки себе пам'ятаю — завжди заздрив дівчатам. Я вже навіть не розумію, що саме мене так спокушає: чи це просто потяг до незвіданого, чи бажання позбавитись усіх тих ярликів, у які суспільство загорнуло чоловіка (спгс, ага). Завжди мріяв у жіночій подобі з кимось покохатись. Завжди мріяв одягнути якісь страшенно красивезні бабські лахи. Ще більше інь моєї егоїстичної натури прагнуло почути якісь компліменти щодо зовнішності — волосся, пружних сідниць, грудей. Часом навіть міркував про примарні та реальні радощі материнства. Це ж ви не подумайте часом, шановна панно, що саме такими я собі уявляю основні складові вашого життя! Аж ніяк. Просто ця андроцентрична terra incognita — те, чого мені власним єством ніколи не відчути.

Довгий час дивився на ютубі записи виступів та кліпи The Kills та The Dead Weather, де незрозуміла тьотя з чубом на все обличчя істерично волала езотеричні тексти пісень:


Тицай раз.




Тицай два.




І кожного разу я намагався уявити собі обличчя тієї пухнастої гарпії, але загуглити руки дійшли лише щойно.





Мила дівчинка, чи не так? Ідіть, карочє, у шоубізнес, він з вами ще й не таке зробить. Йобані, йобані хіпстери.

Чік-чірік, так вашу душу.

Яке це все таки величезне задоволення — помічати, скільки спільного мають різні, на перший погляд, речі та явища. Зважаючи ж на те, що своїм найрозвинутішим чуттям я вважаю слух, радість відкриття схожостей у всіляких музичних творах є подвійною. От сьогодні вже вкотре замислився, наскільки подібні ці дві композиції (чи, либонь, мені це тільки ввижається).


Тицай раз.




Тицай два.




А далі баяністий приклад того, як схожі пісні майже безболісно ліплять до купи (так-так, знову Guns N' Roses, яких Дейв Грол, до речі, не дуже любить):


Тицай, блджад.




Ось вона — універсальна мова музики.

Вона, як відомо, не в клозетах, а в головах. Так само і всі фічі програмного забезпечення — їхні витоки саме в макітрах розробників. От важко скайпівцям було додуматись до збереження списку контактів на стороні сервера, а не клієнта? Ще дивнішою виглядає наступна ситуація. Тиждень не вмикав десктоп, сьогодні врубаю скайп, а він, гівно, одразу після коннекту уходіт в самоволку та закривається. Треба казати, що повторне встановлення все виправляє? Тобто про нормальне оновлення до стабільної версії можна забути, чи як? Хоч би саппорти на пошту написали про можливі проблеми, бо як купи спаму надсилати — ніколи не забудуть.

P.S. Чомусь більшість юзернеймів іронізує на тему купівлі скайпу майкрософтом. Я ж схильний вважати, що яке йшло — таке й здибало.

Одним із позитивних наслідків моїх стосунків із Машкою є яке-ніяке, але все ж вміння готувати. Певну цікавість до царини кулінарії я виявляв ще в дитинстві, коли ми з ненькою сумісними зусиллями ("Общественный труд, для моей пользы - он объединяет!") пекли цукрове печиво — мама навіть пошила мені маленький картатий хвартух із кроликом, який тепер чекає на кращі часи десь у надрах комірчини, що на балконі. Утім, минали роки та захоплення, і моя любов до смачного зводилась до проїзачного куштування того, чим мене мали милість частувати мама та бабуся. Не можу сказати, що я би помер голодною смертю, залишившись на самоті, однак життям це навряд чи назвеш (повний спектр напівфабрикатів та іншого холостяцького їдла, на кшталт яєшні). Тим не менше, на першому курсі я зустрів людину, чия сім'я є прекрасною демонстрацією досить правильного та здорового ставлення до процесу приготування їжі. Саме Маша та її батьки, які дуже мені нагадали моїх бабу та діда, стали необхідним поштовхом — демонстрацію того, що в кулінарії можна знайти розраду та істинну насолоду. Низький уклін вам)